Ярема Вишневецький хотів побудувати маленьку Європу на лівому березі Дніпра

0
73

На слов’янських мовах — «князь», а на решті європейських — «принц». У першій половині 17 століття Ярема Вишневецький був справжнім принцом на Лівобережній Україні. Батько Михайло віддав йому у спадок цілу країну — «Вишневеччину» або «Лубенську державу» — добрячу половину сучасної Полтавщини і великий кусень Чернігівщини.

Армія Вишневецьких складала в різні часи від чотирьох до шести тисяч чоловік. Із таким військом можна було не тільки відбиватися від сусідів, але й впливати на ухвалення політичних рішень у тогочасній Речі Посполитій.

Двоюрідний дід Яреми — Байда Вишневецький — заснував Запорозьку Січ на Хортиці, був одним із батьків «козацької нації». А батько спорудив Густинський та Ладанський монастирі, його оспівали як «вірного сина та стовпа православної церкви». Мати Раїна була з монаршого роду Могил — господарів Молдови, рідна сестра просвітителя України митрополита Петра Могили. Ярема починав учитися в Італії, довершив освіту в Голландії. Коли повернувся до рідних Лубен, став меценатом. Відомо шість книг із авторськими присвятами йому.

Оженився Ярема так само, як і його батько, з політичного розрахунку. Рід його дружини Грізельди — Замойські — входив до п’ятірки найвизначніших у Речі Посполитої.

Ярема був прекрасним господарником. Зміцнював у містечках Вишневеччини — Лубнах, Прилуках, Лохвиці, Хоролі, Ромнах, Пирятині, Ічні, Варві, Срібному — цеховий устрій. Населення «князівства» за його правління виросло більш ніж удесятеро. К. Бочкарьов в «Очерках Лубенской старины», виданих іще 1900 року, писав: «Господарська завзятість князя, така незвична у середовищі розгульного польського панства тих часів, його особиста, безпосередня участь в упорядкуванні краю свідчать, що наміри юнака-магната переслідували не особистий інтерес, а благо народу та культуру краю».

1640 року в Лубнах було 2646 дворів та 40 млинів. Прикордонні містечка звільнювалися від податків на двадцять років, аби будували оборонні споруди. Інші мали кілька років «слобід», потому платили на рік фіксовані п’ять талярів із двору (у ті роки за бичка платили від 9 до 17 талярів) та два червінці (трохи менше одного таляра) з млина. Але — тільки після того, як ставали на ноги.

Коли купуєш собі дім — купуєш і сусідів. Ця народна мудрість роками виходила Яремі боком.

Йому «пощастило» мати неймовірного своєю жорстокою завзятістю сусіда — магната Самійла Лаща. На початку 1640-х років вони вели «війну домову» з використанням кінноти та артилерії. Обидва настільки докучили королю та сейму, що той поставив Лаща поза шляхетським правом — піддав баніції — загалом 236 разів! Ярему також «банітували». Але за цим стояла ще й явна ненависть короля Сигізмунда III до Вишневецьких — захисників православ’я. Мати Яреми заповіла частину коштів на Лубенський Мгарський монастир і провістила «прокляття на того, хто порушить монастирське життя», обмежить православ’я на її землях.

Син не прислухався до матері. Життя змусило його перейти на римо-католицизм. Воно ж підштовхувало його до створення окремого удільного князівства на землях «займанщини», на передньому краї ординської небезпеки. Ярема хотів побудувати маленьку Європу на лівому березі Дніпра, під боком Московщини. Дехто каже, що, коли б на історичну арену не вломився Богдан Хмельницький, то саме Ярема Вишневецький міг претендувати на статус князя відродженої Русі. Однак для своїх «задніпровських овець» він усе одно лишався чужим — культурно, релігійно, соціально. А у високі дерева частіше б’є блискавка.

Навесні 1648 року Хмельницький виступив із Криму. Однак Ярема не зважив на початок війни, поїхав у справах до Житомира. Там його і застала звістка про загибель викоханих ним Лубен. 15 тисяч голоти вдерлися до «земного неба», як запопадливо, але доволі об’єктивно називали столицю Вишневеччини. Від міщанства лишилися одиниці. Загін Богданового ватажка Лисенка-Вовчура не звертав уваги ні на національність, ні на походження. Яремин — значить, до рову. Ті рови розкопали під лубенським валом років через двісті після подій. Усе найстрашніше з листів та хронік виявилося правдою. У перший рік Хмельниччини повстанці знищили також «Яремині» православні Мгарський та Густинський монастирі. Нищили свої ж, православні. Брали все, що погано лежало.

Далі Ярема тільки мстився. Знайшов «убивцю Лубен» Лисенка-Вовчура — посадовив на палю. А кульмінацією його помсти стало Берестечко.

Ми не знаємо, від чого він помер. Раптова інфекція, серце не витримало, спадкова традиція смерті від отрути вбивці? Скоріш за все. Він був найбільш непримиренним. І Богдан це розумів.

Щороку на день його смерті до каплиці святого Хреста — крипти Олесницьких у Новій Слупії в Польщі — з’їжджаються фанати. Ярема лежить там під склом у труні — зі страшною посмішкою та майже нетлінним тілом.

Хто кого перевершив у жорстокостях — перевертень Ярема чи батько Богдан — не підрахує жодна статистика. У страшному 17 столітті людство ще нічого не знало про права людини.

Яремин син, польський король Михайло-Корибут, помер у Львові 10 листопада 1673 року. Був імпотентом, тому дітей не мав. На ньому рід Вишневецьких і згас.

1612 (точні дата та населений пункт невідомі) — народився Ярема Вишневецький
1619 — осиротів. Ярему взяв на виховання дядько, Костянтин Вишневецький
1631 — повертається з Європи додому і вступає у володіння «Вишневеччиною», або «Лубенською державою»
1633–1634 — бере участь у Смоленській війні під орудою Олександра Пясецького, зокрема в битві під Путивлем
1636 — конфлікт із Самійлом Лащем за Домонтовські ґрунти. Сейм не допускає шлюбу короля Владислава IV Вази із сестрою Яреми, Ганною
1637–1638 — під орудою Миколая Потоцького бере участь у придушенні козацьких повстань Павла Бута (Павлюка) та Дмитра Гуні
1639 — одружується з Грізельдою Замойською
1640–1646 — бере участь у походах проти татар; із гетьманом Станіславом Конецпольським розбиває кримські війська Тугай-бея при Охматові
1641 — після смерті дядька Костянтина стає старшим у роді й успадковує решту володінь. Судовий конфлікт за спадщину з Олександром Людвиком Радзивіллом
1646 — призначено воєводою руським; відбирає Гадяч у сина гетьмана Конецпольського, Олександра. Спільно з Янушем Тишкевичем відбирає Канівське староство в Самійла Лаща
1648, червень — загибель населення Лубен під час повстання Лисенка-Вовчура
1649 — очолює оборону фортеці у Збаражі
1651, 30 червня — 9 липня — бере участь у битві під Берестечком
1651, 20 серпня — помирає у таборі під Павлоччю, причина смерті — невідома

Поділись

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here





Магазин: